Статті, блоги

Марія Чумарна: «Поки українці не навчаться любити в собі свою Україну, доти не збагнуть, що таке істинний патріотизм»

Валентина Січкоріз | 22.08.11 18:46:07

Марія Чумарна — член НСПУ, авторка низки поетичних збірок, художніх книг для дітей, навчальних видань, наукових досліджень української символіки та звичаєвості, засновниця й директор школи «Тривіта», автор навчальної інтегрованої технології «Світ малого українця».

- Маріє Іванівно, Ви — відома письменниця, але серед Ваших праць — книги, які не можна вважати лише художніми (наприклад, серія видань «Золоте руно»). Що спонукало Вас взятися за вивчення, дослідження символіки, звичаєвості нашого народу, основ створення світу та появи людини у світі?

---

- Спонукою для пізнання України для мене став той подарунок долі, що мої батьки – уродженці доволі віддалених у просторі українських територій: мама родом з Бойківщини, батько – з Полтавщини, а я народилась на Тернопіллі. Генетично я сприймаю Україну як цілісний організм, ніколи не розділяю її у своєму серці. Від батьків прийшла до мене ця велика любов до рідної пісні, казки, поезії, малярства. Мені хочеться кожному українцеві невтомно говорити про цей Божий рай – українську душу, розкривати для самої себе її таємниці і передавати іншим.

- Хто Ви передусім — письменниця чи науковець?

- Передусім я – поет: я маю на увазі не віршотворчість, а особливу здатність інтуїтивно «зчитувати» невидимі листи з вічності. Я пишу не стільки розумово, як спонтанно, довіряючись тим думкам, які самі приходять наче нізвідки. А «матеріал», з яким працюю, сам «веде» мене своїми загадковими стежками. Офіційна наука, як правило, оперує певними усталеними парадигмами, вона дуже консервативна в своїй основі, опирається лише на сухі факти і логіку. А в пізнанні світу найкращим провідником є внутрішнє знання, яке ми називаємо інтуїцією чи підсвідомістю.

- У чому, на Ваш погляд, головна сутність української обрядовості? Де шукати її корені?

- Первісно релігія і наука були єдиним знанням, їхній синкретизм породив звичаєву культуру. Для мене цікавим є найперше світогляд предків, універсальність їхнього світогляду, яка випливала із глибоких знань про закономірності творення світу, закони співжиття людини з довколишнім простором. Звичаєва культура своєю прихованою глибинною мудрістю оберігала людей у повсякденному житті. Досліджуючи її феномен, я прийшла до висновку, що важливим є саме цей прагматичний аспект культури – як жити в єдності з самим собою і усім світом, як бути сильним, здоровим, як створити здорове середовище для життя. Цей прагматизм – це висока духовність, а не прмітивна ужитковість. До прикладу, вишиваний рушник чи сорочка – це своєрідний «енергетичний панцир» для людини знаючої і мудрої: адже вона несе на собі код роду і народу. Через цей код ми реально єднаємося із живими душами предків в усіх вимірах життя.

- Чи не вбачаєте взаємозв’язку між символікою народної творчості, особливостями звичаєвості й обрядовості та долею нації?

- Вона пряма: але змінився час, змінилися внутрішні пріорітети людей. Багато хто сьогодні вважає прадідівську мудрість віджилим мотлохом, - і цей провал у свідомості нашому народу треба пережити. Це просто згоряє цивілізаційний пил. Корені залишаються.

- Звідки черпали сюжети книги «Казки для друга»? Для читачів якого віку вона розрахована?

- Це книжка універсальна. Дорослим, які ще не втратили у собі дітей, вона має бути особливо цікавою. До речі, дуже гарні відгуки я чула поки що від дорослих читачів, з малими ще не мала нагоди поспілкуватись.

- Чим зацікавить маленьких читачиків «Кумедна читанка. Від А до Я»?

- Діти люблять усе парадоксальне, незвичне, по-доброму кумедне. І ця книжка їм дуже до вподоби. А батькам щиро раджу працювати з нею не лише для вербального розвитку своїх дітей, а й для логопедичної корекції навичок мовлення.

- За яким принципом відбирали притчі до книги «Хліб і золото»?

- Найперше я виділила ці притчі зі збірників казок: казка має свою специфіку. А притча – це розгорнутий афоризм, думка, «одягнута» в сюжетну оболонку. Наш читач знає східні притчі, - вони, як правило, призначені для середовища мудреців чи проповідників і мають суто філософський чи теософський підтекст. Українська притча – це вихоплена із самого життя філософема, дуже характерна для народної філософії. У нас весь народ – філософи. Я хотіла показати українцям, що й ми «не ликом шиті», і наша мудрість – гірка іноді та глибока, як океан, бо таким є саме життя.

- Як, на Ваш погляд, захистити себе від темних сторін життя — жорстокості, несправедливості, байдужості? Як з ними боротися і чи є сенс?

- На мою думку, мудрість полягає в тому, аби навчитися сприймати і цінувати життя таким, яке воно є. Чи є сенс боротися з ніччю чи з буревієм? Все у житті є природним, і треба дякувати долі за те, що нас не вбиває, але робить сильнішими.

- Нещодавно у видавництві «Навчальна книга – Богдан» з’явилася Ваша книга «Богатирі. Українські народні казки». Хто ж такі богатирі у контексті української народної казки та поза ним? Йдеться лише про фізичну силу й звитягу?

- Ні, йдеться про той прообраз українського лицарства, до якого споконвіку прагнули наблизитися наші герої. Казка говорить про дуже серйозні паролі сили, як от: «Добрий козак усе по волі ходить». До речі, такі формули духовної сили зустрічаються лише в українських казках.

- Це видання започаткувало нову літературну серію — «Світ казкових таємниць». Які книги цю серію продовжать? Які ще таємниці відкриватимуть читачі на сторінках книг?

- Далі ще будуть «Царівни-королівни», «Чарівні народження», «Чарівні подарунки», читачі дізнаються, які моделі народження світу змальовує казка, помандрують різними казковими царствами. Загалом світ казки – невичерпний.

- З якою метою творилися народні казки? Звідки черпалися їхні образи?

- Казка – це алегорична наука, яка закладала у свідомості дітей основні закони співжиття у світі. Про це я розгорнуто розповідала у книжках «Тридевяте царство», «Любов у залізних чоботях», «Мандрівка в українську казку».

- Українська народна казка може розраховувати тільки на дитячу увагу?

- Я є прикладом того, наскільки більше вона може впливати на увагу дорослої людини, бо усвідомлене входження у світ казки приносить дуже велику духовну насолоду.

- Незабаром читачі матимуть змогу ознайомитися із Вашою новою книгою — «Буття і небуття. Таємниці творення світу. 50 міфів народів світу». Що нового вони дізнаються зі сторінок цього видання?

- Книжка через міфологічні сюжети різних народів творить єдину, цілісну картину пам’яті людства про створення і руйнування світу, про нелегкий шлях людини до самоствердження. Вінцем цієї мандрівки міфологічним царством є прекрасне одвічне питання: чи може людина досягти безсмертя – і що таке безсмертя?
Книжка, як на мене, феноменально цікава і дуже актуальна, - адже ми знову стоїмо на порозі нового цивілізаційного витка, «вінець» якого так живописно описали міфи..

- Наскільки тонко вдалося українській міфології проникнути у таємниці «буття і небуття»?

- Українська міфологія – найбільш естетизована, поліфонічна, і я справедливо приділила їй найбільше уваги.

- Значна частина Ваших робіт торкається символіки української вишивки. Як вважаєте, що саме спонукало людину відобразити на полотні своє світобачення?

- Вишивка – це виспівана у символах пісня. Українці зростали з піснею, як з молоком матері. І для них вишивка була таким же джерелом сили, як і молоко.

- Носячи вишиванку, чи не можемо ми притягувати певні позитивні й негативні події у своєму житті, не усвідомлюючи цього?

- Звичайно, особливо якщо сорочка «з чужого плеча», - вона зберігає в собі дуже сильну інформацію про людину, яка її створила чи носила.

- Сьогодні чи не щодня бачимо вишиванку на телеекрані, вона присутня під час проведення різноманітних культурно-мистецьких подій та у щоденному побуті. Чи вбачаєте у цьому лише позитив? Чи не загрожує така тенденція перетворенням вишиванки на рекламний бренд?

- Щось в цьому є, особливо якщо врахувати, що більшість наших національних реліквій тепер просто штампуються на китайських конвеєрах. Сподіваюся, прийдемо ще й до усвідомлення того, чим насправді є вишиванка.

- Ви пишете також і поезію. Яких тем торкаються Ваші вірші?

- Я не пишу віршів «на тему», я їх «зчитую» і «списую». Поезія для мене – це не є світ сюжетів: це світ почуттів та емоцій. Тому «темою» є Любов – у всіх її проявах.

- У чому унікальність заснованої Вами школи «Тривіта»? Чим вона відрізняється від звичайної загальноосвітньої школи?

- Унікальність в тому, що дитина має право бути собою, розвивати свою творчу особистість, а не бездумно споживати чужі думки та ідеї. Я мрію про те, щоби діти вчилися, як у казці, де основний закон звучить: «Добрий козак все по волі ходить». У школі я хотіла втілити мрію про виховання вільних творчих особистостей.

- Як педагог, яким новітнім навчальним методикам та технологіям надаєте перевагу?

- Тим, які не порушують свободи дитини.

- Наскільки важливо для дітей знати історію, звичаєвість свого народу?

- Знати – це найперше розуміти і любити. Мені б хотілося, щоб пізнання цих важливих речей відбувалося в цих розумних межах, без насильства і бездумності.

- Якими бачите вихованців своєї школи?

- Вільними і незалежними у своїй долі людьми.

- А майбутнє України?

- Україна – велика дитина, яка так само хоче, аби її любили. Поки українці не навчаться любити в собі свою Україну, доти не збагнуть, що таке істинний патріотизм.


Розмовляла Валентина Січкоріз

---

Марія Чумарна — науковець, дослідниця української символіки та звичаєвості, засновниця школи «Тривіта», яка працює за авторською програмою «Світ малого українця», авторка наукових досліджень «Педагогіка любові», «Мандрівка в українську казку», «З початку світу. Україна в символах».
Здобуті досвід та знання Марія Чумарна спрямовує й у літературну працю. Марія Чумарна — член НСПУ. З-під її пера з’явилася низка унікальних художньо-пізнавальних книг, розрахованих на широке коло читачів:
- «Код української вишивки» (символіка української вишивки),
- «Тройдерево» (давні та маловідомі особливості обрядів хрищення, весільного та поховального обрядів українців),
- «Золотий Дунай» (символіка та корені української пісні),
- «Тридев’яте царство» (символіка української казки, таємниці рідного слова, звичаєва культура пращурів, секрети народної педагогіки).
Марія Чумарна також є авторкою книг для дітей — казок, оповідок, притч і байок, об’єднаних тематикою Добра, Любові, Краси та їхнім значенням у людському житті. Кожен твір — це своєрідна мандрівка Всесвітом у пошуках Щастя, гармонії душі й тіла, єдності людини з Богом. У калейдоскопі захоплюючих, веселих і повчальних пригод маленькі читачики пізнають закони Життя, вчаться любити, бути добрими й милосердними. Зокрема нещодавно у видавництві «Навчальна книга – Богдан» побачили світ такі видання: «Казки для друга», «Хліб та золото», «Кумедна читанка», «Так чи не так», «Богатирі».
Також Марія Чумарна є авторкою поетичних збірок «Сонячна музика», «Земля між вогнями», «З глибини», «Стрітення» та телепрограм «Літературний Львів», «Феномен України».